МУЗЕЙ ЗНАМЕНИТЫХ ХАРЬКОВЧАН имени К.И. ШУЛЬЖЕНКО
Харьков, пер. Байкальский, 1
(ст.м. "Площадь Восстания", ориентир - универмаг "Харьков")
ПН-ПТ: с 10 до 17; СБ: по предварительной записи
Тел.: (057)732-69-18, факс: (057)732-69-18

----------------------------------------------------

Український режисер-реформатор, "людина-театр", актор і театральний педагог Олександр-Зенон Степанович КУРБАС народився 25 лютого 1887 року в Самборі (Австро-Угорська імперія, сьогодні - Львівська область, Україна) в родині акторів галицького театру «Руська бесіда» Степана та Ванди Курбасів (за сценою- Яновичі).

Ще з дитячих років Ванда - майбутня мама Леся КУРБАСА - мріяла стати актрисою, і всупереч волі батьків вирішила присвятити себе драматичному мистецтву - в 17 років Ванду ТЕЙХМАН прийняли в трупу театру «Руська бесіда». В цьому театрі, теж всупереч волі батька , працював 22-річний Степан КУРБАС (сценічне ім'я — ЯНОВИЧ). Майбутній батько Леся, не закінчивши восьмий - випускний клас гімназії, залишив навчання і став "бродячим комедіантом" (так тоді іронічно називали акторів пересувних театрів). Звістка про це вкрай розгнівила батька Степана, і він порвав всі зв'язки с сином.

Молоді актори Ванда і Степан закохалися, але ні родичі Ванди в Чернівцях, ні Степана в Старому Скалаті, батьківського благословіння на цей шлюб не дали. Благословили молодят на щасливе сімейне життя театральна трупа «Руська бесіда».
20 лютого 1887 року «Руська бесіда» прибула на місячні гастролі в містечко Самбір. Через п'ять днів, 25 лютого 1887 року, в готелі Самбора 19-річна Ванда народила свою першу дитину — Олександра-Зенона.

Будинок, в якому родився Лесь КУРБАС. Сьогодні - Мистецький музей Леся КУРБАСА, що знаходиться по адресу вулиця Леся Курбаса, 1.
На бронзовій памятній дошці з барельєфом Леся Курбаса написано: «В цьому будинку 25 лютого 1887 р. народився український
радянський актор, народний артист УРСР Олександр Степанович Курбас. Дошка встановлена до 100-річчя з дня народження».
Запис в метричній книзі про народження Леся КУРБАСА.

З появою сина подружжя Курбас-Яновичів очікувало добрих змін у стосунках з батьками, але поліпшення не стало. Похрестили Леся майже через рік. Степан сподівався, що зробить це його батько Пилип КУРБАС, парох села Старий Скалат на Тернопільщині. Але той затявся: не простив синові, що той став бродячим комедіантом, а не священиком чи вчителем. Степан, щоб не ганьбити фамілії, взяв сценічний псевдонім ЯНОВИЧ, під яким і виступав.
Вперше Лесь побачив діда у сім років. Ванда привезла синів до Старого Скалата (брату Леся, меншому Нестору було три роки). Чоловік не приїхав, щоб не чути докорів батька. Тут Ванда народила ще одного сина Корнила. І Степан мусив приїхати на хрестини. Так примирилися Пилип із сином. Леся з Нестором батьки залишили під опікою діда та бабусі, а самі з найменшим Корнилом подалися зі Львівським театром товариства «Руська бесіда» на гастролі.
Лесь з Нестором жили у великому парафіяльному будиноку діда на п’ять кімнат (сьогодні тут обласний меморіальний музей-садиба Леся Курбаса) поруч з церквою, де правив служби Лесин дід. Молодший батьків брат гімназист Роман опікувався племінником. Саме він і місцевий вчитель підготували Леся до вступу в Тернопільську українську гімназію. Хлопчик екстерном склав іспити за попередні два класи і вступив до третього. Жив у гуртожитку. Багато читав, самотужки вчив іноземні мови. Записався в гурток гімназійної самодіяльності. Відзначився як гарний декламатор.

Лесь КУРБАС зі своїм братиком Нестором, і Тернопільська українська гімназія, в якій він навчався і закінчив у 1907 році.

У восьмому класі написав першу літературну спробу - етюд «В горячці». Разом зі своїм другом Томою Водяним, із яким навчався в тернопільській гімназії, 11 березня 1906 року звернувся з листом до Івана ФРАНКА з проханням надрукувати їхні твори в щомісячнику «Літературно-науковий вістник», де письменник був одним із редакторів:

«Вельмишановний Добродію!
Для спробуваня своїх сил на літературному полі зважились ми оба підписані написати по одному «творови» та шлемо отсе їх до Вас, щоб почути Вашу гадку про них, та про нас яко «літераторів». Як можна, то помістіть в ЛНВ, а як ні, то киньте в кіш, а нам дайте лише відповідь, на яку залучаємо марку. Ми там не дуже такі й горді на ті «твори», а лиш на те, щоб знати, чи варто нам тратити час на їх , шлемо Вам сі стрічки. Не маємо чого встидатись, і кладемо свої імена під листом. Просим теж о скору відповідь бо ми дуже нетерпеливимось».

Юні адепти літератури сподівалися, що Іван Якович відповість їм швидко. Та не дочекавшись миттєвої відповіді, друзі через півмісяця написали письменникові другого листа:

«Високоповажний Пане Добродію!
Просимо не гніватись, що ми так наприкряємось Вам своїми листами, тим більше, що Ви усе дуже зайняті. Ми виклали до Вас 12 марта свої перші проби літературні разом з уклінною просьбою прислати нам в листі свою гадку, чи є в нас який талан, чи працювати нам далі на полі літературнім, та чи може бути з того якийсь хосен.
Досі не маємо ніякої відповіді, і з того виносимо, що Ви або не получили нашої посилки, або, що Вас неприємно вразив занадто фаміліярний тон листа, або по-третє, що ті наші проби взагалі стоять низше того, щоб Ви уважали за відповідне про них що-небудь нам написати. В разі, коли б зайшов перший случай, то просимо о поданє нам ласкавої звістки, то ми вишлемо свої проби вдруге; осли б зайшла друга евентуальність, то просимо покласти се на карб звичайного в нашім віці незнання savoiv vivre. Що ж до третього, то всяка відповідь буде для нас много значити, бо ж о неї нам тільки ходило. Як можете, то просимо о ласкаву відвовідь перед 7 цьвітня, тому, що в тім дни роз’їзджаємось на великодні фериї і лист в гімназії легко може пропасти. Ще раз перепрашаєм за влізливість, та дуже й дуже просимо о ласкаву відповідь».

Етюд Леся КУРБАСА «В горячці» на чотири сторінки з’явився в українському часописі «Літературно-науковий вістник» за квітень 1906 року, через місяць після того, як він його надіслав, під псевдонімом Зенон Мислевич.
Можливо, що ФРАНКО так швидко подав до друку новелу Леся з пошани до його батька — актора Стефана ЯНОВИЧА.
Добре знав і дружив ФРАНКО по лінії Наукового товариства ім. Т.Шевченка з рідним дядьком Леся - Романом КУРБАСОМ.

Написав Лесь КУРБАС і другу свою новелу - «Сни», в дні Нового 1907 року, і також надіслав Франкові. Але він вже не попав до друку. Видання «Літературно-наукового вістника» перенесли в Київ, а ФРАНКА «попросили» з редакції.
Утім, пробуючи свої сили в літературі, Лесь не був високої думки про свій письменницький хист.

ВОДЯНИЙ Т.Г.: Пригадую нашу розмову після з’яви в журналі етюду «В горячці». Тоді Лесь сказав: «Все одно я письменником не буду!». Я запитав: «Чому?» Він хвилинку подумав і відповів: «Бо письменником може бути тільки той, хто любить про себе і взагалі про будь-що іншим розказувати. Я не люблю нікому нічого розказувати».

•

І знову все повторюється. Тепер вже батько Степан хотів бачити свого сина священиком або вчителем. А Лесь після закінчення гімназії тайком від батьків пише листа до театральної управи «Руської бесіди» — просить виділити йому стипендію як синові актора для навчання у драматичній школі. Через брак коштів — відмова.
Восени 1907 року Лесь Курбас поїхав до столиці Австро-Угорщини і вступив до Віденського університету на філософський факультет (за іншими джерелами - на факультет германістики і славістики, паралельно записався на філософські й теологічні студії). Але більше ходив до театральних кас, ніж на лекції. Найбільше вражали КУРБАСА екстравагантні вистави експресіоністів, які чарували і шокували тамтешню публіку.

Віденський університет кінця ХІХ століття.
•

В 1893 році батько Леся - Степан ЯНОВИЧ - перейшов з чергового режисера на посаду головного режисера театру «Руська бесіда». Глядачі добре його знали по основним ролям у п’єсах І. Тобілевича, М. Кропивницького, І. Франка, П. Мирного, М. Старицького тощо. Він успішно співав в операх "Вечорниці", "Наталка Полтавка", "Утоплена", "Циганський барон". Розуміючи, що йому бракує професійної освіти чи хоча би практики під орудою солідного майстра театральної справи, добився від керівництва «Руської бесіди» субсидії і їздив на піврічне стажування в Наддніпрянську Україну. Там приглядався до роботи Марка Кропивницького, інших режисерів.

Іван ФРАНКО у статті «Руський театр» за 1893 рік писав про творчий шлях Яновича:
Провідним актором української сцени є Янович, який давно вже грає ролі перших коханців. Як сільський парубок, він справді чудовий, уміє бути і по-справжньому веселим, і похмурим, умудряючись у найпатетичніших місцях залишатися природним і правдивим. Янович — явище для української сцени в Галичині вкрай корисне.

Біда прийшла несподівано: в 1896 році, під час гастролей в Тернополі, батько Леся тяжко захворів.

МЕДВЕДИК П.К. (1925-2006), літературознавець: «Ванда - урівноважена, спокійна, стримана, завжди сміливо йшла назустріч долі. Такою залишилася і пізніше, коли Степан Янович невиліковно захворів і вона змушена була розлучитися з театром. 1898 року вони їдуть до батьків у Старий Скалат. Тоді батько Олександра Курбаса не думав, що на тридцать шостому році життя він назавжди буде повинен розпрощатися зі сценою, якій віддав п'ятнадцать найкращих років. Проте Ванда Адольфівна переконує, що йому потрібний відпочинок».

Дім Степана КУРБАСА в Старому Скалаті. Сьогодні - Меморіальний музей-садиба Леся КУРБАСА.

Хвороба виснажувала Степана КУРБАСА, а біди і невдачі життя, які завжди йдуть поряд з нервовими перенапруженнями і важкими переживаннями, дедалі більше ламали його. Внаслідок конфлікту прийшлось піти з театру «Руська бесіда», розпалась трупа, яку Степан Пилипович заснував на пару з другом по сцені Костєм Підвисоцьким. Пішли з життя два сини Степана і Ванди: маленький Корнило в кілька місяців, і в 1902 році Нестор від тифу, коли навчався в третьому класі гімназії.

ВОДЯНИЙ Т.Г.: «Як Янович перенісся до Старого Скалата, він уже був хворий. Пиятика стала для нього органічною потребою. Коли він зовсім нічого не пив, приходив напад, ним трясло, він тратив свідомість, падав, де стояв, і страшенно потерпав. Мати Леся часто сама посилала йому по горілку, щоб не бачити його мук. А що йому не давали грошей, він виносив із хати що попало, або продавав із себе щоліпше. Коли я вперше побачив його, він справив на мене страшне враження: був неголений, нечесаний, і одяг на нім був, можливо, найдранливіший, і сорочка, хоч і чиста, але полатана, такі ж черевики. Побачивши це, я зрозумів, чому Лесь ніколи не розказував про батька, ніколи не згадав його ні словом. Зрештою, коли був у «нормальнім» стані, тобто не випив забагато або нічого, тоді був зовсім хворий, але цього не видно було по ньому. Він говорив і жартував, як нормальна і високоосвічена людина, яким був насправді».

В 1908 році батька Леся - Степана Пилиповича КУРБАСА - не стало.
Того ж року Лесь КУРБАС, з-за браку коштів на навчання в Відні, перевівся до Львівського університету.

•

В 1909 році студенти Львівського університету організовують театр, головним режисером і актором якого стає молодий КУРБАС. Водночас вони борються за українізацію університету, за що 49 студентів, серед них і Лесь КУРБАС, відраховують, але документів не віддають.

Будинок Львівського університету та костел Святого Миколая

Лесь часу не гає - вивчає іноземні мови. Коли документи віддали, подався до Відня, де закінчив університет і драматичну школу вільного слухача при Віденській консерваторії. Брав уроки театрального мистецтва в провідного актора австрійського Бургтеатру Йозефа Кайнца. Вершиною творчості Йозефа КАЙНЦА став шекспіровський Гамлет. Свою грою він першим дозволив Гамлету тримати руки в карманах, сидіти на столі, а знаменитий монолог "To be, or not to be, that is the question" промовляв сам до себе, лежачи на лавці у садочку.

Бургтеатр у Відні - найбільший німецькомовний драматичний театр, одна з найвизначніших сцен Європи. Старіший нього тільки Комеді-Франсез, або Французький Театр. У 1899—1910 роках Бургтеатр очолював Йозеф КАЙНЦ. Тут грали найкращі майстри німецької сцени: Зонненталь, Левінський, Вольтер та інші; ставились австрійські національні п'єси, російські класичні п'єси.
•

Професійне театральне мистецтво Леся КУРБАСА почалося у Львові. З 1912 року він працює в гуцульському театрі Гната ХОТКЕВИЧА, знаменитого харків'янина. У тому ж році поступив до театру «Руська бесіда», в якому колись грали батьки. Дебютував у ролі султана Гірея у «Марусі Богуславці». Часто грав у парі із зіркою галицької сцени Катериною РУБЧАКОВОЮ. Саме з нею зв'язана історія нещасливого кохання Леся КУРБАСА.

Лесь КУРБАС і Катерина Андріївна РУБЧАКОВА (1881-1919) - вродлива жінка і талановита акторка, майстер перевтілення на сцені.

КУРБАС і РУБЧАКОВА часто разом виконували головні ролі закоханих у різних виставах, наприклад: Михайло і Анна в "Украденому щасті", Астров і Олена в "Дяді Вані". Врешті-решт молодий герой-коханець переніс свої почуття зі сцени в життя: Лесь КУРБАС по-справжньому, по-юнацькому закохався у заміжню жінку, в якої були чоловік і діти. Спочатку він приховував свої гарячі почуття, та коли в 1913 році їхали на гастролі до Кракова, зізнався Катерині в коханні.
Але "галицька Заньковецька" - як її ще називали палкі прихильники - просто розсміялася. Образа Леся була так велика, що він сягнув на самогубство і стріляв собі в груди. На щастя, куля пройшла біля серця. Його життя вдалося врятувати, а кулю лікарі не стали чіпати - небезпечно, близько від серця. Так вона і залишилася з ним на все життя.
Відновивши здоров’я та опанувавши емоції, КУРБАС повернувся до театру і продовжив роботу в ліричному дуеті з Катериною. Але усвідомив, що почуття актора на сцені не обов’язково знаходять продовження в житті.

•

Саме у Львові Лесь особисто познайомився з Іваном ФРАНКО. Це сталося влітку 1913 року, коли письменник прийшов до театру «Руська Бесіда» на виставу «Украдене щастя», в якій РУБЧАКОВА грала роль Анни, а КУРБАС - Михайла Гурмана.

Ганна ЮРЧАКОВА, актриса «Руської Бесіди»:
«Курбас — Михайло — був незрівняний. Добре грав цю роль і Йосип Стадник, але жодного з виконавців її, яких мені довелось бачити, не можна порівняти з Лесем Степановичем. Кожен його рух, кожна репліка, кинута в зал, збуджувала думку глядача. Він і в житті був гарний, високий і сильний, а в п’єсі Франка ніби для нього написані такі слова Анни: «І боюсь його, і жити без нього не можу. Та й сильний же він...Здається, вола за роги вхопить і об землю кине».

Ось така метаморфоза життя. Адже батько Леся КУРБАСА - Степан ЯНОВИЧ - 16 листопада 1893 року став першим виконавцем ролі Михайла Гурмана в знаменитій п’єсі Івана Франка «Украдене щастя».

Лесь КУРБАС (перший зліва у другому ряду) після ювілейного концерту,
присвяченого 40-річчю літературної діяльності Івана ФРАНКА (в центрі).
Львів, 2 липня 1913 року.

Стефанія СЕННИК-ДАНИЛОВИЧ, вчилася разом із КУРБАСОМ у Львівському університеті:
«В моїй пам’яті добре зберігся вечір студентської молоді у Львові, присвячений 40-річчю літературної та наукової діяльності Івана Франка. На квартиру до Івана Франка (по колишній вулиці Понінського, 4) із особистим запрошенням письменника ходили Лесь Курбас і я. Ми вручили ювіляру друковану програму молодіжного святкового концерту. Письменник хоч був тоді вже хворий, але не відмовив нашому запрошенню і прибув на вечір... Після привітань відбувся святковий концерт в честь Івана Франка... З високою майстерністю на вечорі прочитав Лесь Курбас вірші Івана Франка «Якби знав я чари», «Розвійтеся з вітром листочки зав’ялі». Читання Курбаса викликало бурю оплесків. Публіка примусила читця ще додатково виголосити окремі поезії ювіляра з книги «Зів’яле листя».

•

Перша світова застала львівський театр «Руська бесіда» у Борщеві на Тернопільщині. Частина чоловічого складу театру була мобілізована до австрійської армії. А частина, і Лесь КУРБАС серед них, залишилась на Тернопільщині, де стали російські війська. Для Леся це стало поверненням до родинного гнізда, в Старий Скалат, а тут — трагедія за трагедією. Спочатку помер дід Пилип, згодом від туберкульозу згасла 17-річна сестра Надя. Лесь забрав матір до Тернополя, і заходився створенням в місті першого українського стаціонарного театра.

Для відкриття театру Лесь КУРБАС підготовив «Наталку Полтавку» Івана КОТЛЯРЕВСЬКОГО. Перш за все через те, що вона була символічною як перша українська п'єса. З іншого боку, це була чудова музична вистава з участю обдарованих співачок М. Коссак-Чернявської, Ф. Лопатинської, Т. Бенцалевої. Була випущена афіша прем'єри, в якій підкреслювались участь «видатних артистів» і дозвіл військових властей, що заохочувало до театру і цивільне населення в умовах «комендантської години». Військові пости були повідомлені, що квитки на виставу треба вважати перепусткою для громадян, що повертаються додому в пізній час. Лесь Курбас у «Наталці Полтавці» грав виборного Макогоненка.

Трупа «Тернопільскі театральні вечори». Четвертий зліва у другому ряду - Лесь КУРБАС. Тернопіль, 1916 року.
Пропозицію Леся КУРБАСА назвати трупу «Тернопільський український театр» було категорично відкинуто.

18 жовтня 1915 року вистава «Наталка Полтавка» пройшла з великим успіхом, і як згадували очевидці, «рясні оплески переходили в овації». Її побачили також солдати й офіцери царської армії, серед яких було чимало українців. Цілковитий успіх допоміг КУРБАСУ налагодити «знайомство» з російською військовою владою Тернополя, і визволити з тернопільської вязниці актора Миколу БЕНЦАЛЯ, якому загрожувала смертна кара за «шпіонаж» на користь австрійської армії.

Колишній будинок «Міщанського братства» на вулиці Князя Острозького, де працював театр «Тернопільські театральні вечори»,
сьогодні Тернопільска обласна філармонія. Зверніть увагу на подання тексту на афішах.

Наступна прем'єра - «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» Михайла Старицького. І знову успіх. Лесь КУРБАС протягом піврічної праці як директор і режисер «Тернопільських театральних вечорів» поставив «Наталку Полтавку», «Циганку Азу» М. Старицького, «Дай серцю волю, заведе неволю» М. Кро­пивницького, «Хмари» О. Суходольського, «Нещасне кохання» Л. Манька, «Шибеник» А. Коцебу, «Медведя» А. Чехова. Всього - 79 вистав протягом півроку.

Про роботу Леся Курбаса в «Театральних вечорах» розповів згодом у своїх спогадах їх учасник Теофіль ДЕМЧУК:

«…Особливо піклувався Курбас про „молодий нарибок“, багато працював з окремими товаришами не тільки над ролями, але й над їхньою загальною культурою, надихаючи своєю невсипущою працею весь колектив. Тому то під Новий рік ми зложили йому новорічне побажання, заспівали щедрівку „Ходив, походив місяць по небу“ (з п'єси „Ой не ходи, Грицю…“) і подарували срібний годинник. Курбас був дуже зворушений і гаряче дякував нам.
…А яка була режисерська робота Курбаса? На першій репетиції він знайомив акторів з авторами п'єси, з епохою, на фоні якої відбувається дія, із суспільними умовами, персонажами твору, накреслював їхні характеристики, звертав увагу на грим, одяг тощо і лише потім розподіляв ролі …Любов до рідного театру, піклування про художній рівень вистав, пошана до авторського тексту, боротьба зі штампами й неприродністю гри, застосування новітніх сценічних засобів — такі характерні ознаки постановок режисера».

•

Молодого режисера і актора помітив Микола САДОВСЬКИЙ і запросив до себе - у перший і єдиний тоді в Києві український стаціонарний театр (сьогодні там Оперета). Лесь КУРБАС передає театр у руки Миколи БЕНЦАЛЯ, а сам з матір’ю 26 березня 1916 року від’їжджає до Києва. КУРБАС давно мріяв працювати на Наддніпрянській Україні, де існував сильний театр і була висока театральна культура. І його мрія здійснилась. КУРБАС почав грати в театрі Садовського. Проте амбітний актор мріяв про власний театр і режисуру.

Лесь КУРБАС був запрошений в театр Садовського як заміна Івана МАР'ЯНЕНКА, який створив професійне Товариство українських акторів.
В 1926 році Іван Олександрович Мар'яненко разом з мистецьким об'єднанням "БЕРЕЗІЛЬ" назавжди переїде в Харківський драмтеатр.
На фото зліва: Іван Мар'яненко у ролі Хлєстакова ("Ревізор" Гоголя). Хлєстакова в театрі Садовського грав і КУРБАС.

Остап ВИШНЯ: «Якби Садовський знав, що вийде з тих запросин, він би, як Тарас Бульба, скочив на коня, вихопив шаблю й розрубав би Курбаса до самого сідла. Бо Лесь Курбас переломив усю історію нашого театру.».

САДОВСЬКИЙ Микола Карпович, справжнє прізвище ТОБІЛЕВИЧ (1856-1933) - актор, режисер, корифей українського побутового театру.
На фото справа - Троїцький народний дім у Києві, в якому в 1907 році був заснований перший український стаціонарний театр.
•

У Садовського КУРБАСА помітила експресивна учениця драматичної школи ім. М. Лисенка (пізніше одна з провідних акторок «Молодого театру») Поля САМІЙЛЕНКО. Вона познайомила Курбаса з іншими учнями драмшколи і… починаються неймовірні експерименти молодих, настроєних рішуче й безкомпромісно проти, за висловом Курбаса, «присипаних затхлим, смердючим цукром сентиментальності» театрів.

Будинок на вул. Фундуклеївській, 82 у Києві, (тепер вул. Леніна), де засновано «Молодий театр». Фото 1917 року.

А почалося все так: одного разу Поліна запросила Леся після вистави до себе до хати на Фундуклеївській, 82, де на них вже чекали декілька учнів Музично-драматичної школи ім. Миколи Лисенка. Вони говорили всю ніч. Курбас жартував з австріяцьким акцентом: "Тихо, бо прокинуться діти й спитають, що то за єден такий". Коли КУРБАС прийшов вдруге, там вже чекали дванадцять чоловік. Це було 18 травня 1916 року. Так почалася ця авантюра. Авантюра — бо в Києві був хороший російський театр "Соловцов", був театр Садовського, і було повно "горілчано-гопачних" театральних труп, прабабусь нинішньої Сердючки — якого ще українського театру нам треба?!
І хто дасть на це гроші? Гроші вони позичили у самих себе. КУРБАС покинув Садовського і проводив репетиції безплатно. Дебютом театральної студії КУРБАСА стала символічна вистава «Революційна рух» в березні 1917 р. на сцені Міського театру, а студія дістала назву «Молодий театр у Києві».

Колектив "Молодого театру" в сезоні 1919-1920 років. Посередині з топірцем - Лесь КУРБАС.

Молоді актори виступали на сценах Троїцького й Лук'янівського народних будинків, колишнього театру Бергоньє (тепер Національний російський драматичний театр імені Лес Українки), а з листопада 1918 р. - у власному приміщенні по вул. Прорізній, 17. Нині у цьому будинку знаходиться Молодий театр імені Леся Курбаса (колишній Молодіжний театр).

«Молодий театр» існував за Центральної Ради, Української Держави й Української Народної Республіки, аж поки в березні 1919 р. із встановленням у Києві радянської влади театр не був націоналізований. Його трупа увійшла до Першого державного театру УСРР імені Т. Шевченка, утвореного на базі Драматичного театру, який працював у приміщенні колишнього театру Бергоньє. Та фактично існували два театри, які пропонували глядачам вистави зі своїх старих репертуарів. Тільки в одній роботі злились новаторство Леся Курбаса й майстерність акторів драмтеатру. Це інсценізація «Гайдамаків» Тараса Шевченка, зроблена до 106-ї річниці з дня народження Кобзаря.

•

Своє справжнє кохання Лесь КУРБАС зустрів у Києві. В 1917 році в приміщенні на вулиці Прорізній почергово займалися танцювальна студія і «Молодий театр». І саме тут Лесь Степанович з першого погляду закохався у вродливу, молоду дівчину із танцювальної студії — Валентину ЧИСТЯКОВУ. Їй було 18, йому — 31.
На першому побаченні КУРБАС самовпевнено заявив Валентині: «Ти будеш моєю дружиною». Запропонував їй роботу в своєму «Молодому театрі». Вона без вагань погодилась. Не зважаючи на те, що не знала української мови. Дебютувала В. Чистякова в «Едіпі-Царі» Софокла в ролі однієї з учасниць Хору.

Весільна фотографія: Лесь КУРБАС і його дружина Валентина ЧИСТЯКОВА (в центрі) з групою акторів "Березоля". В метричній книзі Києво-Подільського Свято-Андріївської церкви у відділі записів повінчанних за 1919 рік під №5 записано: «1919 года, 6 (19) сентября сочетались браком жених — гражданин города Самбор в Галиции Александр Степанович КУРБАС, 32 лет, холост, греко-униатского вероисповедания. Свидетели — Марко Степанович ТЕРЕЩЕНКО и Михаил Васильевич СЕМЕНКО. Невеста — Валентина Николаевна ЧИСТЯКОВА, гражданка г. Москвы, дочь артиста Большого Московского оперного театра, 19 лет, девушка, православного вероисповедания. Свидетели — Марко Степанович ТЕРЕЩЕНКО и Игорь Александрович ХОДЗИЦКИЙ. Венчали: священник о. Марко ГРУШЕВСКИЙ с дьяком Дмитрием ХОДЗИЦКИМ. 1919 г., 7 сентября».

Валентина родилась в сім'ї видатного оперного співака, соліста Великого театру Миколи Петровича ЧИСТЯКОВА. Сама атмосфера життя сім'ї Чистякових, де все дихало театром, сприяла виробленню її індивідуальних здібностей, поглядів, смаків. З дитинства вчилася мистецтва співу, танцю, малювання, гри на фортепіано, брала участь у гімназійних виставах. В 1918-му переїхала з Москви разом з батьками до Києва, де вступила в балетну студію, брала уроки хореографії та пластики. Що стосується Леся - то він вразив її своєю біблітекою. В кімнаті, яку знімав КУРБАС всі стіни до самої стелі були заставлені книжками. Книжки цілими стопками лежали на столі, на стільцях, на підвіконнику, і навіть на підлозі. На різних мовах. Господар книжок виявився справжнім поліглотом, він знав англійську, норвезьку, німецьку, давньоєврейську, польську, російську мови, вивчав старослов’янську, санскрит; читав французькою та італійською. Валентина взяла книжку в гарній облкладинці - це був Генріх ІБСЕН в оригиналі, норвежський драматург, засновник європейської "нової драми". Лесь дав Валентині книжку Ібсена в перекладі на російську мову. І ця книжка стала першою, яку ЧИСТЯКОВА прочитала з Курбасівської домашньої бібліотеки.

Батько Валентини, Микола Петрович, так і не навчився вимовляти ім'я зятя. Він завжди його називав: "Лєс!".

Сцена з постановки трагедії Софокла "Цар Едіп" у "Молодому театрі".
У ролі Едіпа - Лесь КУРБАС (ліворуч), Терезія - Семен СЕМДОР. Київ, 16 листопада 1918 року.
Колектив "Молодого театру" після постановки трагедії Софокла "Цар Едіп".
Київ, 16 листопада 1918 року. У другому ряду, пятий - Лесь КУРБАС (цар Едіп).
•

Актори, робітники сцени і гості після першої вистави "Молодого театру" "Чорна пантера і Білий медвідь" В.Винниченка.
24 вересня 1917 року, театр Бергоньє, Київ. Посередині - Лесь КУРБАС і меценат театру Мілорадович (сидить другий справа).
•

З акторів колишнього «Молодого театру» Лесь Курбас у травні 1920 р. створив Київський драматичний театр, названий «Кийдрамте» за тогочасною модою на скорочені назви. Коли Київ зайняли поляки, «Кийдрамте» виїхав до Білої Церкви, потім в Умань. Кожну неділю давали нову виставу - потрібні були гроші, щоб тримати колектив складом до 30 чоловік. Саме під час цих гастролей за Валентиною ЧИСТЯКОВОЮ закріпилось амплуа «інженю-лірик, комік и кокет». В разу потреби вона могла зіграти і відьму, і травесті, і Мірандоліну з однойменної п'єси Гольдоні, і Нору ібсенівську, і образи українських дівчат Тобілевича і Кропивницького. Тільки восени актори повернулися до Києва в солдатському одягу, що пояснювалось дуже просто: над театром узяла шефство 45 Волинська стрілецька дивізія на чолі з Йоною Якіром.

Колектив "Кийдрамте" (Київський драматичний театр) під час гастролів в Умані. 1921 рік.

Продовольчі солдатські пайки та обмотки проблеми існування театру вирішити не могли. І навесні 1921 р. Л. Курбас вивіз «Кийдрамте» до Харкова - тодішньої столиці Української СРР. Невдовзі експериментальний театр Леся Курбаса, не знайшовши підтримки влади, припинив існування. Після кількамісячних поїздок по містечках України Лесь Курбас повернувся до Києва, і 30 березня 1922-го створив новий театр «Березіль» (тобто березень староукраїнською мовою).

Колектив новозаснованого Мистецького об'єднання "БЕРЕЗІЛЬ" (скорочено - МОБ). Київ, 1922 рік.
Ядром трупи МОБ стали актори «Молодого театру».
Акторки "БЕРЕЗОЛЯ" (направо): Ірина СТЕШЕНКО, Олена КРИВИНСЬКА, Наталія ПИЛИПЕНКО, Ганна БАБІЇВНА і Олімпія Добровольська.
•

У квітні-травні 1926 р. Всеукраїнська театральна нарада ухвалила рішення про перейменування київського театру "Березіль" у Центральний український театр Республіки і переведення театру до столиці Радянської України - Харкова.

Актори "БЕРЕЗОЛЯ" перед виїздом до Харкова. Київ, 1926 рік.
Харківський драматичний театр. Середина 1920-х років.
Будинок Держбанку, що через дорогу від театру, ще без надбудови в два поверхи.

В репертуарі театра "БЕРЕЗІЛЬ" були не тільки українська і західна класика, але й п'єси сучасників. За одинадцять років "Березіль" під керівництвом Леся Курбаса поставив сорок п'ять спектаклів, половина з них — це його власні композиції, інсценізації, переробки, переклади. Діяв в театрі і мюзик-хол, і агітпроп.

Лесь КУРБАС виступає на зустрічі з глядачами вистав "Березоля". Харків.
Після прем'єри "Мікадо". Лесь КУРБАС в другому ряду шостий справа. Харків.
Афіші театру "БЕРЕЗІЛЬ". Харків.
М. Г. Куліш читає свою п'єсу "Народний Малахій" акторам театру "Березіль". 1927 рік.
Лесь КУРБАС з дітьми студійців "Березоля". Зліва: Вова Виноградов, внизу - Галка Журавель і Оксана Буревій,
дочка письменника Костя Буревія. Власних дітей в сім'ї КУРБАС-ЧИСТЯКОВА, на жаль, не було. 1928 рік.
•


Паспорт Леся КУРБАСА і фото в перший день після арешту в Москві. 1933 рік.

26 грудня 1933 року Лесь КУРБАС був арештований в Москві. В постанові про арешт було записано: "Курбас Олександр Степанович викривається в тому, що був членом контрреволюційної Української військової організації". Допити почалися через три тижні. І на першому допиті КУРБАС категорично заявив: "Винним себе не визнаю".

Колегія ОГПУ 26 лютого 1934 року постановила: "Справу разом з особою звинувачуваного скерувати в ГПУ УРСР".
Курбас повернувся в Харків. І через два тижні написав заяву: "Цим заявляю про своє цілковите і остаточне роззброєння у відношенні до Радянської влади, і признаюся в тому, що належав до контрреволюційної організації УВО".

Покаянна заява Леся КУРБАСА до Колегії ДПУ України, 10 березня 1934 року.

3 квітня 1934 року ув’язненого КУРБАСА відвідав заступник прокурора з метою перевірити, чи не було порушень у слідстві. Архівна справа зберегла протокол цієї зустрічі.

ПРОКУРОР: Чи є у Вас якісь скарги на дії ГПУ? Можливо, до Вас тут погано ставилися, змушували зізнаватися.
КУРБАС: Абсолютно ніяких. Ставлення до мене у всіх випадках було наскрізь коректним і виключно ввічливим.
ПРОКУРОР: Як Ви розцінюєте Ваш арешт, і які він, по вашому, мав наслідки?
КУРБАС: Мій арешт особиста катастрофа, і для мене суспільна. Я визнаю, що тепер в суспільному сенсі щонайменше інвалід. Але як політичний і творчий суб’єкт почуваю себе поздоровілим, при чому спосіб лікування підказує мені порівняння: почуваю себе як істерик після дуже вдалого лікування доктора Фройда.

9 квітня 1934 року судова трійка колегії ГПУ засудила Леся КУРБАСА до 5 років виправно-трудового табору.


•

Навіть у табірних умовах Лесь КУРБАС жив театром, ставив вистави: «До біса гарно тут. Пробую щось організувати. Важко. Але, здається, початок зроблено». І ставить у 1936 році у таборі Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежій горі «Інтервенцію» Л. Славіна. З переведенням у табір суворішого режиму на Вянь-Губі — «Смерть Тарєлкіна» Сухово-Кобиліна, оперету-фарс «Адвокат Патлен». Пізніше разом із драматургом М. Ірчаном, чеським композитором Урбаником репетирує сатиричну оперету-вар’єте «Сон на Вянь-Губі», де Курбас грає міма-музиканта, якого постійно дратують, якому заважають грати, відбирають інструмент, заломлюють руки, але він вперто й настирливо продовжує. Звісно, виставу заборонили до показу. А Ірчана, Урбаника й Курбаса переводять на Соловки.

Фото Леся КУРБАСА з особистої справи в'язня.

Кілька років тому тернопільському краєзнавцю Єфрему ГАСАЮ вдалося знайти вінничанина Леоніда НАРУШЕВИЧА, який малим, разом з ув’язненим батьком, кілька місяців жив у Соловецькому кремлі.

Леонід НАРУШЕВИЧ: «У деяких виставах, поставлених Лесем Курбасом, я брав скромну участь. Так, в «Інтервенції» мав доповнювати вуличний колорит, бігав між людьми. У «Циганському бароні» за задумом Л. Курбаса старійшина-циган мав бути велетенського зросту, тому мене садили на плечі артиста з величезною бородою. Голова артиста була закрита, і виходило, що це такий високий циган. На день мого народження Л. Курбас подарував мені велику цибулину і теплі панчохи».

3 листопада 1937 року Леся КУРБАСА розстріляли в лісовому урочищі «Сандармох» в Карелії.

Козацький хрест в урочищі Сандармох.
•

В 1957 році Валентина Миколаївна Чистякова, одна з провідних актрис Харківського театру імені Т. Шевченка, повернувшись після спектаклю додому, разом зі свіжими газетами вийняла з поштової скриньки конверт. Офіційний лист, підписаний помічником військового прокурора Північного військового округу підполковником юстиції Старцевим. В ньому повідомлялося: "Визначенням Військового трибуналу Північного військового округу від 31 січня 1957 року справа, відносно вашого чоловіка - Курбаса Олександра Степановича, подальшим виробництвом в кримінальному порядку припинено через відсутність складу злочину".

А трохи згодом вона отримала і довідку з Харківського обласного суду: "Справа по звинуваченню Курбаса Олександра Степановича переглянута Президією Харківського обласного суду 19 квітня 1957 року. Ухвалу Судової трійки при Колегії ГПУ СРСР від 9 квітня 1934 року відносно Курбаса О. С. анулювано і діловодством припинено".

Тільки через чотири роки прийшла остання сумна звістка про чоловіка - похоронка. Свідоцтво від 16 травня 1961 року сповіщало, що Олександр Курбас помер 15 листопада 1942 року у віці 55 років від крововиливу в мозок.

Мабуть, сфальшоване свідоцтво про смерть Леся КУРБАСА.

•

САВИЦЬКИЙ Борис Петрович, засл.артист України, партнер Валентини ЧИСТЯКОВОЇ в багатьох виставах:

Если говорить о Валентине Николаевне ЧИСТЯКОВОЙ, то это была не только ведущая актриса театра имени Шевченко, но и одна из самых выдающихся драматических актрис в Украине. И еще — женщина невероятной красоты. Если не верите, просмотрите советские издания пьес Островского. В частности «Грозу». И вы увидите — книги иллюстрируют фотографии Чистяковой в роли Катерины. На черно-белых фотографиях той поры не виден цвет ее глаз. Но они и впрямь были какого-то фиалкового цвета, темные, но светились. А руки, плечи, осанка... Она как-то умела преображаться для каждой роли, каждого спектакля. Заходила в грим-уборную задолго до начала, как тогда было принято, обычной, современной интеллигентной женщиной, а выходила через час-полтора стройной, увлеченной девушкой со светящимся взглядом своих необыкновенных глаз. Это — в «Евгении Гранде». Да и в других. Каждый жест и каждая деталь ее костюма подчеркивали, что она — женщина. Женщина нежная, чистая, любящая. А как она играла страдание! Словно убеждала: страсть может и пройти, а любовь нужно выстрадать. Никогда не забуду, как, окончив свою роль в спектакле, я стоял за кулисами, наблюдая его финал. Кажется, это были «Лисички». От нее уходит любимый. Она с какой-то затаенной тоской, невыразимой болью смотрит ему вслед, снимает кольцо с руки, его подарок, бросает в бокал с вином и рассматривает его на свет, болтая перед глазами. Произносит свой короткий прощальный монолог. Слезы текут по щекам. Но она все смотрит на этот уже не нужный, обманувший ее символ верности. И говорит, говорит... Не забыть интонации ее голоса, ее глаз, ее слез...
Она была хорошей партнершей, вдохновляющей своих коллег, умеющей чувствовать партнера. Вале симпатизировали не только потому, что ее глубоко и нежно любил Курбас («був до нестями закоханий у Чистякову»). Нравился ее веселый нрав, нравилось, что она со всеми на равных. Она хорошо танцевала, неплохо пела. Говорила по-украински хорошо. Наконец, у нее был врожденный хороший вкус. Этот вкус и кокетливость в юности, изысканность в зрелые и преклонные годы, ее манеру одеваться в бежево-коричневых тонах запомнили и коллеги, и зрители, и даже рецензенты. Отмечали и ее легкий характер, интеллигентность, беззащитность. Видевшие актрису в последние годы жизни, в бытность профессором Харьковского театрального института, отмечали, что во время беседы иногда происходило чудо: из-под пепла лет вдруг проглядывал ее очаровательный двойник из молодости — «портрет интеллектуальной красавицы».

Валентина Миколаївна ЧИСТЯКОВА (1900-1984)

ФЕДОРЦЕВА Софія Володимирівна, народна артистка УРСР:
«Мила, безтурботна, з книжкою в руках. Читає в оригіналі якийсь німецький роман і готує обід, — такою я побачила Ванду Адольфівну, коли Лесь Степанович уперше запросив мене у свій дім… Ніжна, струнка, худенька, швидка, вона встигала зробити все — і стіл накрити, і вислухати всіх і об'єднати навколо себе... Гордістю та головною турботою Ванди Адольфівни був її син Лесько — так вона його називала, — його робота в театрі, його біди й радості. Ванда Адольфівна була для нього не тільки матір'ю, але і великим другом, товаришем, порадником, він її смаку дуже довіряв. Вихід Курбаса з „Березоля“, що стався 1933 року, вона витримала стійко, без нарікань і скарг. Про звільнення Харкова від фашистів ми з нею почули в евакуації у Фергані. Вона, як і всі ми, плакала від радості. Повернувшись наприкінці 1943 року в Харків, Валентина Чистякова (дружина Леся Курбаса), народна артистка УРСР, отримала квартиру на вулиці Гіршмана; в ній поселилися Ванда Адольфівна та мама Чистякової. Одного разу я зустріла Ванду Адольфівну на вулиці. Вона була зовсім старенькою, але зберегла свій колишній запал. Такою зосталася в моїй пам'яті мати Леся Курбаса».

Група акторів театру "Березіль". Рядом з Лесем КУРБАСОМ його мама - Ванда Адольфівна. 1932 рік.

Валентина ЧИСТЯКОВА: «Могла ли я тогда думать, что моя общая жизнь с матерью Леся Курбаса принесет мне столько радости! Могла ли знать, что до конца своей жизни не перестану удивляться мужеству этой маленькой женщины?..»

Мами Леся КУРБАСА, Ванди Адольфівни не стало в 1950 році. Валентина ЧИСТЯКОВА пішла до Леся в 1984-ому.

На Харківському міському цвинтарі № 13 (вулиця Пушкінська, 108) знаходиться «Пантеон сім'ї Леся КУРБАСА», в якому спочивають дві найдорожчі жінки Леся КУРБАСА: мама Ванда ЯНОВИЧ-КУРБАС і дружина Валентина ЧИСТЯКОВА, і скринька з землею з Соловецьких островів, серед просторів яких, імовірно, знайшов свій вічний спокій сам Лесь КУРБАС.

Харківський державний академічний український драматичний театр імені Т.Г.ШЕВЧЕНКА,
на фасаді якого встановлено меморіальну дошку в пам'ять про Леся КУРБАСА.
•
Пам'ятна монета Національного банку України номіналом 2 гривні, присвячена 120-річчю з дня народження Леся КУРБАСА.



Якщо вас цікавить творчість Леся КУРБАСА, читайте книжку українського мистецтвознавця КОРНІЄНКО Н.І.
КОРНІЄНКО Неллі Миколаївна ЛЕСЬ КУРБАС: РЕПЕТИЦІЯ МАЙБУТНЬОГО/ - К.: Факт, 1998. - 469 с.: іл. файл DJVU
нажмите активную ссылку и скачайте книгу себе на компьютер

вернуться на главную страницу
Клавдия ШУЛЬЖЕНКО | Людмила ГУРЧЕНКО | Николай РЯБИНИН | Марк БЕРНЕС | Вадим МУЛЕРМАН | Елена ЯКОВЛЕВА
Наталья ФАТЕЕВА | Аркадий ИНИН | Исаак ДУНАЕВСКИЙ | Юрий БОГАТИКОВ | Карина АНДОЛЕНКО | Наталия УЖВИЙ
Лесь КУРБАС | Георгий МОВСЕСЯН